Трохи особистого: авторка цих рядків в журналістиці – понад десять років, тож перший досвід виборчої кампанії припадає на далекий 2002-ий. Бо навіть на 2001-ий, коли проводились прес-конференції, де представники громадських організацій аналізували вміст медіа і вказували на прихований піар тих чи інших політсил. Було вельми неприємно, коли твоє видання потрапляло до числа заангажованих. (Здається, слово "джинса" тоді ще не було таким ходовим).  


Так от, вже тоді, у 2002-му, доводилось чути, що поточна виборча кампанія є найбруднішою з усіх попередніх. 2002 рік порівнювали з 1998-им, 1998-ий – з 1994-им, 1994-ий – з 1990-им. Словом, добирались до витоків незалежності, до перших "нормальних" (не під егідою КПРС проведених) виборів, які ще не знали жодних технологій з тих, котрі стали актуальними ближче до нашого сьогодення.

До чого цей вступ? До того, що, звісно, не хотілось би бути банальною, але краще, ніж винаходити велосипед, констатувати очевидну річ: нинішня виборча кампанія є таки найбільш цинічною та жорсткою з усіх, котрі проходили до того. Тут йдеться вже не так про бруд, як про перевірку кандидатів на витривалість, про тест на їхню живучість.

Деякі методи з серії "як довести кандидата до нервового зриву та зняття з перегонів" є відомими давно. Втім, дещо можна вважати й новеньким. Бодай відносно.

Перша, найвідоміша і найпоширеніша технологія, це, безумовно, – "двійники". Або "клони" – на честь відомої овечки Доллі, котра народилася у 1996-му і померла через шість років. Тваринка, принаймні, не даремно прожила життя: фактом свого існування довела, що технологія соматичного перенесення ядер клітин таки працює.

Українські ж "двійники" не працюють, тобто відбирають у "справжнього" кандидата не більше одного відсотка голосів, і все таки їх з маніакальною впертістю раз у раз плодять на кожних наступних виборах. Можливо, з метою не так практичною, як психологічною: змусити кандидата понервувати. Ба навіть в цьому випадку, гроші, витрачені на "клона", не окупляться навіть частково, вважає політолог Віталій Кулик.

Разом із тим мережа "ОПОРА" констатує: щонайменше на 30 виборчих округах – засилля двійників. "Уж сколько раз твердили миру…", що "двійники" – шкідливі для гаманця тих, хто їх наймає, проте, вочевидь, комусь здається, що це вельми вдалий хід. Тому її застосовують навіть до тих, хто міг би вважатися "політичним трупом".

Так, приміром, на Київщині, де балотується Олександр Мороз – екс-лідер СПУ, намагались зареєструватися кандидатами відразу кілька морозів. Трьох ЦВК відсіяло, але один таки пробився крізь сито, повідомляє Комітет виборців України. Цей один – ще й член партії "Соціалістична Україна" (що має зовсім замакітрити голову виборцю).

На подібну ж "затурканість" електорату розрахована іще одна технологія: штучне примноження кандидатів на тому чи іншому окрузі, тобто кількість пошукачів депутатського крісла, доведена до повного абсурду. Нині на мажоритарних округах балотується 3127 осіб, по 13,89 людини на кожен з 225 округів.

Найбільшим попитом користується Київ та Київська область: в самому лише Ірпені балотується 40 кандидатів. Це місто вже уславилось скандальними виборами мера у 2010 році, тож, хай там як, а простим днем 28 жовтня 2012-го в Ірпені точно не стане.

Зайве й говорити, що третьою, але далеко не останньою технологією є брутальне очорнення кандидата. Цей маховик тільки починає розкручуватися, але чим ближче до виборів, тим більше "одкровень" з’являтиметься на сторінках ЗМІ.

Втім, ще до початку кампанії Інтернет-видання обійшов ролик, де буцімто-Тимошенко цілується із буцімто-Власенко. Як би хто не ставився до очільників "Батьківщини", копирсання в альковних таємницях, зазирання під ковдру є огидним за визначенням. Втім, кому – як, звісно.

Досі таке глибоке проникнення в інтимне життя політиків було радше виключенням, ніж правилом. Нині, коли фотошоп та відеомонтаж творять дива, а обговорення новин триває у соцмережах та блогосфері (де взагалі ніхто ні за що несе жодної відповідальності), викид негативу обіцяє бути масовим, повсякчасним і таким, який неодмінно провокуватиме блювотний рефлекс (окрім поціновувачів цього жанру, ясна річ).

Більш тонкий підхід – це не просто показати голим або у пікантній ситуації кандидата ім’ярек, а пов’язати його із заздалегідь одіозними постатями. Приклад? З найсвіжішого: листівки, на яких за Віктора Пилипишина (балотується по київському мажоритарному округу) агітують Сандей Аделаджа та Леонід Черновецький. Безвідносно до постаті самого Пилипишина: "фейк" залишається "фейком". Втім, "фейк", використаний під час виборчої кампанії, доростає до звання "технології".

А от тепер дещо нове – можливе масове зняття кандидатів з реєстрації. Поки що цей метод проходить стадію випробування. Через суд вже був знятий Володимир Сацюк – екс-заступник голови СБУ, котрий виявив бажання балотуватися на Житомирщині. Сам по собі випадок Сацюка є дійсно неоднозначним, проте мова йде не конкретно про цього кандидата. А про створення прецеденту, та ще й такого, коли позивач дуже легко (надто легко!) досяг своєї мети.

Можна не сумніватися, що звернення до суду буде взяте на озброєння як один з найбільш дешевих прийомів проти того чи іншого кандидата. А підстави? – запитаєте ви. Перефразуючи відому сентенцію, можна сказати, що була б лише людина, а компромат на неї знайдеться.

Всі перераховані вище технології є, так би мовити, "мирними", "спокійними", без видимих членоушкоджень. Вибори-2012 іще не показали себе у всій своїй красі, як це було в Мукачевому чи на 100-му Кіровоградському окрузі у 2004 році. Проте "бандитська" складова мало-помалу вже дається взнаки. На молодиків, що намагаються зірвати зустріч кандидата з виборцями, скаржаться "свободівці" та висуванці об’єднаної опозиції.

Існує й більш м’який варіант подібного розвитку подій: зачинений перед носом кандидата сільський клуб чи приміщення райради, "загублений" ключ, вимкнене світло, сфальшовані оголошення про те, що зустріч перенесено тощо.

Втім, не скажеш, що сьогочасних кандидатів у нардепи аж так шкода. Вони знають, чого й навіщо йдуть до парламенту. Йдуть по великі гроші, тож наражаються на великі ризики. Коли пошукачів депутатського мандату відрізняли менші апетити (а було це ще у "доісторичні" часи), то їх, відповідно, спіткали менші негаразди.

Тож коли хочеш мати так багато – бери, але плати за все. Нервами, грошима, можливо, сльозами. Можливо, також – кров’ю (у переносному чи буквальному) сенсі слова. І не кажи, що тебе не попереджали. На українських виборах легко не буває.

"Обозреватель" Наталія Лебідь