Паскал Василь Федорович: карний розшук і спірний спадок

Паскал Василь Федорович — український офіцер карного розшуку, генерал-лейтенант міліції, згодом генерал поліції другого рангу, який понад чверть століття провів у системі МВС. Народився 4 вересня 1963 року, виріс і зробив кар’єру в Донецькій області, а з 2005-го працював у центральному апараті міністерства. Його ім’я шукають і як синонім «старої школи» розшуку, і як прізвище чиновника, чиє коротке призначення в Національну поліцію 2015 року викликало публічний конфлікт навколо люстрації та Революції гідності.

У відкритих джерелах він фігурує не як публічний політик, а як оперативний керівник: спочатку ОБХСС і УБОП Донеччини, далі Департамент карного розшуку МВС, заступник міністра внутрішніх справ і — на кілька тижнів — перший заступник голови Національної поліції, начальник кримінальної поліції. Після звільнення з системи він став директором і бенефіціаром київського ТОВ «Бізнес Сек’юріті Груп».

Ця стаття зібрана з офіційних повідомлень МВС і Нацполіції, реєстрів юридичних осіб, матеріалів Громадського люстраційного комітету та власних пояснень Паскала. Де факти суперечать одне одному, це зазначено прямо: біографія такого рангу рідко буває «чистою лінією» без політичного контексту.

Від бухгалтера до оперативника: донецька школа розшуку

За власними словами, Паскал має вищу економічну освіту і певний час працював головним бухгалтером. У 1988 році його запросили до УВС Донецької області в ОБХСС — підрозділ боротьби з розкраданнями соціалістичної власності, тобто в економічну лінію міліції. У 1991-му, уже після розпаду СРСР, він був названий одним із найкращих працівників цього напряму в Україні і перейшов в УБОП Донецька — управління боротьби з організованою злочинністю.

Саме цей перехід визначив подальшу кар’єру. Донецька область початку 1990-х — промисловий регіон із шахтами, портами, тіньовим переділом власності і хвилею бандитизму. УБОП тоді займався не «побутовим» розшуком, а групами, які поєднували розбої, викрадення, замовні вбивства і контроль над бізнесом. Паскал пройшов шлях від рядового оперативника до заступника начальника обласного УБОП і пропрацював у цьому контурі близько дванадцяти років.

У пізніших інтерв’ю він згадує кілька резонансних епізодів, які сформували його репутацію «розкривача»: серійні вбивства в Маріуполі (справа, відома як епізоди Олександра Довженка), банда Бирки з низкою замовних убивств у Донецькій, Луганській і Харківській областях, викрадення братів Карпенко та підприємця Жемова в Краматорську. Ці сюжети варто читати обережно: вони подані самим фігурантом як досягнення служби, а не як незалежний архівний реєстр вироків. Водночас саме такі справи в той період справді були «візитівкою» донецького УБОП.

Регіональний досвід дав дві речі, без яких важко зрозуміти його подальший шлях у Києві. Перша — навичка працювати в середовищі, де злочинність і бізнес часто переплетені, а оперативна інформація дорожча за папір. Друга — звичка будувати «своє ядро» підлеглих. Пізніше і прихильники, і критики говоритимуть про Паскала саме як про керівника команди, а не одиночного слідчого.

Київ, «Сова» і роки на чолі карного розшуку

15 березня 2005 року Паскала призначили начальником Департаменту карного розшуку центрального апарату МВС. За його версією, ініціатива йшла від тодішнього заступника міністра Геннадія Москаля за рекомендацією міністра Юрія Луценка. Це був період після Помаранчевої революції, коли в МВС змінювали не лише політичне керівництво, а й намагалися «перезапустити» оперативні блоки.

На цій посаді він протримався довше за більшість попередників — з перервами, але сумарно близько восьми років за трьох президентів. Саме тоді з’явився підрозділ «Сова»: спеціальна група для розкриття «висяків» — убивств минулих років, які псували статистику і майже не мали свіжих слідів. Ідея не була унікальною для світової практики (cold case units існують у багатьох країнах), але в українському МВС середини 2000-х такий акцент був рідкісним. Паскал згодом називав конкретні цифри розкритих убивств минулих років; ці цифри походять з його публічних пояснень і не зведені в окремий незалежний аудит.

Після зміни влади 2010 року кар’єра знову пішла хвилями. За словами самого Паскала, у 2011-му його відправили на пенсію за міністра Анатолія Могильова; уже в листопаді того ж року новий міністр Віталій Захарченко повернув його з запасу і поставив керівником Головного управління карного розшуку Департаменту кримінальної міліції. З 2012-го по 2014-й він очолював Департамент карного розшуку МВС. Саме цей період пізніше став ядром люстраційних претензій: посада була високою, тривала понад рік правління Віктора Януковича, а отже формально потрапляла під Закон «Про очищення влади».

Окремий епізод 2012 року, який він сам охоче згадує, — розслідування серії вибухів у Дніпропетровську напередодні Євро-2012. Тоді були поранені десятки людей, серед них діти. За участь у цій роботі Паскала нагородили орденом «За заслуги» II ступеня. Нагорода не знімає політичних питань наступних років, але пояснює, чому частина колег із системи вважала його «профі розшуку», а не кабінетним адміністратором.

Після зміни влади 2014-го він не випав із системи одразу. Працював у команді Арсена Авакова як заступник міністра. У публічних матеріалах того часу згадується участь підпорядкованих структур у відновленні роботи міліції в звільнених містах Донеччини — Слов’янську, Краматорську, Маріуполі. Це вже інший тип завдань: не класичний розшук убивць, а відновлення апарату в умовах війни на сході.

Хронологія посад: що саме він очолював

Щоб не змішувати міфи з фактами, зручніше дивитися на кар’єру як на послідовність конкретних посад. Дати нижче зібрані з офіційних повідомлень МВС, Нацполіції, відповідей на запити люстраційного комітету та власних заяв Паскала.

Джерела дат: офіційні повідомлення МВС і Укрінформу, відповідь МВС Громадському люстраційному комітету, ЄДР щодо ТОВ «Бізнес Сек’юріті Груп».

З таблиці видно головну особливість цієї біографії: Паскал кілька разів виходив із системи і повертався. Це не «лінійний генерал однієї каденції», а кадр, якого різні міністри вважали корисним саме в оперативному блоці. Така повторюваність і стала аргументом і для захисту («незамінний розшук»), і для критики («система не вміє змінювати обличчя»).

Майдан, люстрація і десять днів у Національній поліції

Найгостріший публічний епізод припав на осінь 2015-го. 5 листопада Паскала звільнили з посади заступника міністра у зв’язку з переходом до нової структури. 24 листопада МВС підтвердило: він призначений першим заступником голови Національної поліції — начальником кримінальної поліції, зі спеціальним званням генерала поліції другого рангу в порядку переатестації. Головою НПУ тоді була Хатія Деканоїдзе.

Призначення одразу викликало хвилю. Громадський люстраційний комітет і частина депутатів наголошували: Паскал понад рік обіймав керівні посади в МВС у період з 25 лютого 2010-го по 22 лютого 2014-го, а отже підпадає під заборону Закону «Про очищення влади». Окремо звучали звинувачення в причетності до переслідування учасників Студентського Майдану та в оперативному супроводі справ проти активістів. 27 листопада активісти вийшли до стін МВС з вимогою звільнення. 29 листопада Паскал подав рапорт. Наказ про звільнення з посади в Нацполіції датований 3 грудня 2015 року; 11 грудня комітет повідомив, що він більше не працює в системі МВС і поліції.

Формально люстрація в цьому кейсі не була «автоматичним штампом». Суд раніше визнавав відсутність підстав для звільнення його з посади заступника міністра за законом про очищення влади; комітет вважав це рішення суду помилковим. Саме тут видно межу між юридичною процедурою і політичним очікуванням суспільства після Майдану: закон вимагав очищення керівної ланки часів Януковича, а оперативна система МВС одночасно потребувала людей, які вміли розкривати вбивства.

У вересні 2016-го вже генеральний прокурор Юрій Луценко публічно радив Деканоїдзе повернути Паскала, назвавши його «профі, без якого карний розшук багато втратив», і навіть згадав справу вбивства Павла Шеремета як поле, де такий досвід нібито був би корисним. Деканоїдзе відповіла, що Паскал пішов сам і стосунки з ним нормальні. Цей епізод важливий не як «реабілітація», а як ілюстрація розколу всередині самої нової влади: частина вважала люстрацію принципом, частина — перешкодою для розкриття тяжких злочинів.

Що казав сам Паскал і що стверджували критики

У грудні 2015-го Паскал дав розгорнуте інтерв’ю, у якому відкинув звинувачення щодо Майдану. Його головний аргумент: Департамент карного розшуку після нового КПК 2012 року не вів самостійної оперативної діяльності проти протестувальників, а працював за дорученнями слідства; стеження і силові дії координували інші блоки МВС. Він посилався на відповідь начальника управління спецрозслідувань ГПУ Сергія Горбатюка від 10 листопада 2015 року (вих. № 39711): даних, які б вказували на причетність Паскала до злочинів проти учасників протестів, не встановлено. Цей лист варто трактувати точно: «не встановлено даних» — це не вирок про невинуватість і не закриття всіх суспільних претензій, а позиція конкретного слідчого підрозділу на конкретну дату.

Далі він перераховував справи, які, за його словами, розшук розслідував як злочини проти майданівців: побиття Тетяни Чорновол, убивство Вадима Веремія, викрадення Юрія Вербицького та Ігоря Луценка. Версію про виконавців він зводив до бандитських груп (зокрема угруповання Олексія Чеботарьова щодо Вербицького і Луценка) і називав прізвища людей, частина яких тоді вже була в міжнародному розшуку або засуджена. Критики з активістського середовища бачили іншу картину: що кримінальні групи, залучені проти Майдану, були пов’язані з керівництвом МВС, а карний розшук і колишній УБОП мали найкращі контакти в цьому середовищі. Прямого вироку щодо особистої ролі Паскала в організації насильства проти протестувальників у відкритому доступі немає.

Окремо фігурували звинувачення щодо подій біля Верховної Ради 31 серпня 2015 року. Вони так само лишилися в зоні публічної полеміки, а не завершеного судового епізоду проти нього особисто. Для читача це принципово: біографія високопосадовця силового блоку часто розпадається на три шари — службова статистика, політична відповідальність команди і кримінально доведена вина. Змішувати їх — найпоширеніша помилка, коли пишуть про таких людей.

З практики подібних кейсів видно ще одну закономірність. Після 2014 року суспільство очікувало не лише зміни форми (міліція → поліція), а й зміни облич у кримінальному блоці. Призначення людини з донецького УБОП і команди Захарченка на вершину нової кримінальної поліції сприймалося як сигнал «реформа для вітрини, кадри — старі». Сам Паскал пояснював відставку інакше: щоб не шкодити довірі до поліції, він іде сам і готовий відповідати «не прикриваючись посадою». Аваков згодом публічно описав розмову про звільнення як довгу і важку. Обидві версії можуть бути правдивими одночасно: і тиск ззовні був, і рапорт написав він.

Після погонів: ТОВ «Бізнес Сек’юріті Груп»

17–18 травня 2016 року в Києві зареєстровано ТОВ «Бізнес Сек’юріті Груп» (скорочено ТОВ «БСГ», код ЄДРПОУ 40490694). Паскал Василь Федорович з першого дня є керівником і — за пізнішими витягами — єдиним засновником і кінцевим бенефіціаром зі 100% частки. Юридична адреса: вулиця Кудрявська, 23-Ф. Основний КВЕД — 74.90 «інша професійна, наукова та технічна діяльність»; у реєстрах також фігурують суміжні коди, зокрема діяльність у сфері права та обліку. Статутний капітал у актуальних витягах — 500 000 грн (на старті в частини баз фігурувала менша сума 2 000 грн, тобто капітал згодом збільшували).

За даними аналітичних реєстрів, компанія працює, є платником ПДВ і в окремі періоди потрапляла до переліків великих платників. Opendatabot за 2025 рік показує дохід бізнесу на рівні понад 323 млн грн. Це реєстрова цифра фінансової звітності, а не незалежний аудит якості послуг; її варто читати як масштаб обороту, а не як оцінку «успішності репутації». Для порівняння: після 2014–2015 років чимало колишніх керівників МВС і СБУ пішли саме в приватну безпеку, корпоративний захист активів і консалтинг ризиків. Ринок виріс на фоні війни, рейдерства і дефіциту довіри до держави.

У реєстрах за тим самим ПІБ також спливає історичний зв’язок із Ясинуватським коледжем Донецького державного університету управління (запис припинено) та з компанією «Світлий шлях». Через збіги прізвища без ІПН такі рядки завжди перевіряють окремо; щодо «БСГ» ідентифікація стійка: керівник, засновник і бенефіціар збігаються в кількох реєстрах одночасно. Місце реєстрації засновника в пізніших витягах — село Іванковичі Обухівського району Київської області.

Приватний етап біографії закриває одну практичну прогалину, яку часто ігнорують у текстах про силовиків. Після погонів людина з таким досвідом рідко «зникає». Вона або йде в політику, або в охорону великого бізнесу, або в тіньовий консалтинг. Відкритий корпоративний контур «БСГ» — найпрозоріший з доступних варіантів: компанія лежить у ЄДР, має адресу, КВЕД і фінансову звітність.

Як читати такі біографії без двох крайнощів

Перша крайність — агіографія «генерала, який розкрив усі банди». Статистика розкриття вбивств, яку наводив сам Паскал за 2005–2010 роки, цікава як внутрішній погляд системи, але вона не відділена від класичної проблеми міліцейської звітності: що вважати «розкриттям», як обліковують відмови і як змінюється реєстрація. Друга крайність — ярлик «одне прізвище пояснює всі злочини Майдану». Для цього потрібні не інтерв’ю і не дописи, а процесуальні рішення. На момент відкритих джерел персонального вироку за організацію насильства проти протестувальників немає; є політична відповідальність керівника блоку в системі, яка тоді справді застосовувала силу.

Корисно тримати поруч три суміжні питання, які виникають у читача одразу після прізвища. Перше — як влаштований карний розшук: він шукає людей і факти, але після 2012 року не є самостійним «каральним органом»; слідство і процесуальне керівництво — в інших руках. Друге — як працювала люстрація в МВС: закон бив по посадах і термінах, а не по професійній оцінці розкриття вбивств, тому конфлікт «профі проти очищення» був закладений у самій конструкції. Третє — куди після 2015-го пішли кадри старого розшуку: частина лишилася в поліції, частина пішла на фронт або в СБУ, частина — у приватну безпеку. Паскал належить до третьої групи.

Якщо потрібен короткий робочий портрет, він такий. Паскал Василь Федорович — продукт донецької оперативної школи кінця 1980-х і 1990-х, який у 2000-х став одним із найдовше працюючих керівників загальноукраїнського карного розшуку. Його сильна сторона, яку визнавали навіть опоненти в системі, — організація розкриття тяжких насильницьких злочинів і «висяків». Його слабке місце в публічній історії — керівні посади в МВС часів Януковича і нездатність нової влади пояснити суспільству, навіщо саме цей кадр має стояти на чолі кримінальної поліції після Майдану. Десять днів у Національній поліції 2015 року зафіксували цей розрив точніше за будь-яку характеристику.

Сьогодні відкритий слід цієї біографії — не кабінет у МВС, а юридична особа на Кудрявській і реєстрові цифри обороту охоронно-консалтингового бізнесу. Для дослідника, журналіста чи просто уважного читача цього достатньо, щоб не плутати Паскала з однофамільцями і не зводити десятки років служби до одного заголовка.