Гвідо Крозетто — італійський політик і підприємець, який із 22 жовтня 2022 року очолює Міністерство оборони в уряді Джорджі Мелоні. Він народився 19 вересня 1963 року в Кунео, виріс у п’ємонтській провінції, узяв на себе сімейну справу з виробництва сільськогосподарської техніки й пройшов шлях від мера невеликого Марене до співзасновника партії «Брати Італії».
Його політичний профіль не зводиться до партійної етикетки. Крозетто вийшов із лав християнських демократів, працював у «Вперед, Італіє» і «Народі свободи», а згодом став одним із архітекторів правоцентристського проєкту Мелоні. Він називає себе антифашистом і християнським демократом, наполягає на прагматизмі замість ідеології й водночас послідовно виступає за посилення італійської та європейської оборони.
Станом на 2026 рік Крозетто залишається ключовою фігурою італійської безпеки: підтримує Україну військовою допомогою, лобіює зростання витрат на оборону, шукає технологічні уроки війни дронів і водночас зберігає окрему лінію щодо Близького Сходу та автономії Європи всередині НАТО.
Ключові цифри. Народився 1963 року. Мер Марене — 14 років (1990–2004). Депутат Палати — кілька каденцій із 2001-го. Заступник міністра оборони — 2008–2011. Співзасновник «Братів Італії» — грудень 2012. Міністр оборони — з 22 жовтня 2022. Автобіографія «Історії провінційного хлопця» вийшла в березні 2025 року. У серпні 2026-го запросив колишнього українського міністра Михайла Федорова радником з інновацій оборони.
П’ємонтське коріння, запах заліза і сімейна фірма
Гвідо Крозетто народився в Кунео, столиці однойменної провінції на північному заході Італії, у родині промисловців. Сімейне підприємство, відоме спочатку як Agrimec, а згодом як Crosetto, із 1937 року виробляло сільськогосподарські причепи. З часом бізнес розширився на нерухомість і туризм. Це не «столична» біографія з елітних ліцеїв Рима, а історія людини, яка з юності знала цех, зварювання і запах металу. Сам Крозетто згодом писав, що запах заліза для нього був запахом дому.
Батько, Джованні, був лібералом, який не любив державний патерналізм і вчив сина поважати будь-яку чесну працю. В автобіографії 2025 року міністр згадує сцену з дитинства: він поскаржився в машині на запах гною, а батько відповів, що саме цей запах дає їсти. Ця фраза стала для нього моральним компасом. Після раптової смерті батька від пухлини молодий Крозетто фактично очолив сімейну справу. Навчання на економічному факультеті Туринського університету в 1982–1987 роках він не завершив. Пізніше на сайті Палати депутатів помилково фігурував запис про диплом економіста; сам Крозетто назвав це «маленькою невинною брехнею» і визнав помилку.
Типова помилка біографів — зображати його виключно як «бізнесмена в політиці». Насправді підприємництво було школою виживання. Після смерті батька родинні розрахунки з дядьком фактично виштовхнули його з частини сімейного світу, і бізнес довелося відбудовувати. Він працював руками, брав позики, навіть повертав батькові гроші через біржові операції — історія, яку пізніше розповідав як урок слова, даного вчасно. У провінції Кунео така біографія читалася зрозуміло: людина з цеху, а не з партійної школи.
Зв’язок із територією залишився на все життя. Марене, маленька сільськогосподарська комуна, стала його політичною лабораторією. Тут він жив роками, тут учився говорити з людьми без мікрофона. У 2026 році, коли Крозетто вже давно працює з Рима, цей провінційний код усе ще пояснює його стиль: недовіра до абстрактних формул, повага до конкретних інтересів і звичка пояснювати політику мовою господарства, а не гасел.
Цікавий факт. Крозетто — уболівальник «Ювентуса», колишній завзятий курець, який відмовився від сигарет після погіршення самопочуття. Він відкрито говорить про діабет і проблеми з серцем. У публічному просторі це рідкість для міністра оборони: замість броні недосяжності — побутові деталі, які роблять його ближчим і водночас уразливішим для критики.
Мер Марене, молоді християнські демократи і вхід у велику політику
Політичний старт Крозетто припав на Християнсько-демократичну партію. У 1980-х він став регіональним секретарем молодіжного руху DC у П’ємонті та відповідальним за національну підготовку кадрів. У 1988 році, у 25 років, працював економічним радником прем’єра Джованні Горіа — безкоштовно, як пізніше підкреслював. Це був короткий, але важливий урок: державний бюджет, промисловість і партійна машина побачені зсередини ще до першого виборчого мандата.
28 травня 1990 року його обрали мером Марене за громадянським списком «Разом за Марене». Він залишався на посаді до 14 червня 2004 року — три каденції. Для італійської провінції це довгий цикл: дороги, школи, місцева охорона здоров’я, дрібні конфлікти сусідів і постійна присутність на площі. У 1993–1997 роках він очолював конференцію мерів місцевої санітарної служби. З 1999 до 2009 року був радником провінції Кунео і лідером фракції «Вперед, Італіє». У 1999-му навіть балотувався на посаду президента провінції як незалежний кандидат від FI, вийшов у другий тур, але не переміг.
Національний рівень відкрився 2001 року: Крозетто став депутатом Палати від округу Альба з результатом близько 49%. Далі були перевибори 2006 і 2008 років. У комісіях він працював переважно з бюджетом, казначейством і плануванням, також входив до комісії з розслідування справи Telekom Serbia, наглядової комісії RAI та комісії з нагляду за Cassa Depositi e Prestiti. Це не романтичний шлях «ідеолога», а школа цифр. Саме бюджетна комісія пізніше пояснює, чому міністр оборони 2020-х так упевнено говорить про відсоток ВВП, багаторічні програми закупівель і різницю між кредитом ЄС і національним боргом.
Практичний нюанс того періоду: Крозетто швидко навчився бути «людиною північного підприємництва» всередині берлусконізму. Він координував FI у П’ємонті, відповідав за промисловість і кредит. Це давало доступ до заводчиків, банків і місцевих еліт, але створювало і пастку очікувань: його сприймали як посередника між Римом і фабриками, а не як оратора мітингів. Коли партія йшла на компроміси, які били по промисловості, він реагував різко — і саме ця звичка потім вивела його з «Народу свободи».
Розрив із Берлусконі та народження «Братів Італії»
У четвертому уряді Берлусконі Крозетто став заступником міністра оборони (12 травня 2008 — 16 листопада 2011) поруч із міністром Іньяціо Ла Руссою. Це був перший серйозний оборонний досвід: закупівлі, відносини з генштабом, промисловість безпеки. Водночас він конфліктував із економічним курсом Джуліо Тремонті, критикував фінансові маневри 2011 року й європейські фіскальні правила. Після приходу технічного уряду Маріо Монті він не прийняв лінію підтримки жорсткої економії.
У грудні 2012 року разом із Джорджею Мелоні та Іньяціо Ла Руссою заснував «Братів Італії». Спочатку очолював партію як тимчасовий президент, потім був національним координатором до 2014 року. Для Мелоні й Ла Русси це був вихід із постфашистської спадщини MSI у ширший консервативний проєкт. Для Крозетто — спроба зберегти християнсько-демократичний і підприємницький струмінь. Він неодноразово підкреслював, що є антифашистом і що багато хто на правиці його за це не любить.
Вибори 2013 року партія не пройшла через поріг 3%. У 2014-му Крозетто балотувався в президенти П’ємонту (5,25%) і на європейських виборах набрав близько 30 тисяч преференцій, але партія знову не здобула мандатів. Після цього він пішов у бізнес безпеки: президент AIAD — федерації італійських компаній аерокосмічної, оборонної та безпекової галузі при Confindustria, радник Leonardo, з 2020 року голова ради директорів Orizzonte Sistemi Navali (спільне підприємство Fincantieri і Leonardo). Це був не «відпочинок», а накопичення галузевого капіталу, який 2022 року став політичним активом.
Повернення 2018 року виявилося коротким: його знову обрали депутатом від FdI, але 13 березня 2019-го він склав мандат і координаторство, пояснивши рішення сімейними пріоритетами. У січні 2022-го партія висунула його «прапором» на виборах президента республіки: на третьому голосуванні він отримав 114 голосів — більше, ніж мала фракція FdI. Це був сигнал, що Крозетто читається ширше за партійні межі. Після перемоги правоцентристів восени 2022-го Мелоні призначила його міністром оборони, хоча сам він на виборах не балотувався.
Хронологія кар’єри. 1988 — радник Горіа. 1990–2004 — мер Марене. 2001 — перший мандат депутата. 2008–2011 — заступник міністра оборони. 2012 — заснування FdI. 2014 — президент AIAD. 2018–2019 — коротке повернення в парламент. 22 жовтня 2022 — міністр оборони. Березень 2025 — вихід автобіографії. Серпень 2026 — Федоров як радник з інновацій.
Міністр оборони: модернізація армії, гроші й промисловість
Призначення 22 жовтня 2022 року логічно випливало з попереднього досвіду: Крозетто знав і політику, і оборонні компанії. Перед вступом на посаду він оголосив про вихід із приватних структур і відмову від більшої частини приватних доходів, щоб зняти конфлікт інтересів. Одночасно його призначили канцлером і скарбником Військового ордена Італії. Це символічний, але важливий штрих: міністр стає ще й хранителем військової відзнаки держави.
Головне завдання каденції — підтягнути Італію до союзницьких зобов’язань і оновити збройні сили після десятиліть недофінансування. Крозетто публічно наполягає: членство в НАТО означає виконання зобов’язань, а не вибіркову солідарність. У 2026 році урядові джерела говорили про можливе додаткове зростання військових витрат до 18 мільярдів євро до 2028-го. Сам міністр підтримував використання європейського інструменту SAFE — кредитів ЄС на безпеку — замість роздування лише національного боргу. Італія в серпні 2026-го оформила запит близько 8 мільярдів євро, хоча могла претендувати на більшу суму.
Практичний кейс — кораблебудування і авіація. Досвід голови Orizzonte Sistemi Navali дав йому розуміння, як працюють Fincantieri і Leonardo. Інший кейс — європейська програма майбутнього бойового літака GCAP спільно з Великою Британією та Японією. Третій — дрони і безпілотні системи, які після повномасштабної війни в Україні перестали бути «додатком» до класичної армії. Саме тому призначення Михайла Федорова радником з інновацій у серпні 2026 року виглядало не як жест ввічливості, а як спроба імпортувати досвід війни, де дрони, ППО і швидкий цикл виробництва вирішують більше, ніж парадні доктрини.
Підводний камінь цієї політики — внутрішній бюджетний конфлікт. Міністр фінансів і частина коаліції остерігаються боргового навантаження, тоді як Крозетто повторює, що безпека не є статтею, яку можна відкласти «на кращі часи». У липні 2026-го він публічно пояснював, що лояльність уряду не забороняє говорити те, що вважає правильним. Для виборця це звучить як принциповість. Для апарату — як ризик постійної напруги між обороною і скарбницею.
| Напрямок | Що робить Крозетто | Навіщо це Італії у 2026-му |
|---|---|---|
| Видатки на оборону | Тисне на виконання цілей НАТО, підтримує кредити SAFE | Оновлення техніки без повного удару по нацборгу |
| Промисловість | Ставка на Leonardo, Fincantieri, європейські програми | Робочі місця і автономія постачання |
| Технології | Дрони, ППО, безпілотні системи, радник Федоров | Адаптація до війни нового типу |
| Союзники | НАТО плюс сильніша Європа | Менша залежність від коливань політики США |
Таблиця не замінює політику, але показує логіку. Крозетто мислить оборону як екосистему: солдат, завод, бюджет, дипломатія. Якщо випадає хоча б одна ланка — армія отримує красиві промови й порожні ангари. Саме цей господарський погляд відрізняє його від міністрів, які приходять в оборону лише з партійної квоти.
Україна, НАТО і окрема лінія на Близькому Сході
Від початку повномасштабного вторгнення Росії Крозетто був одним із найпослідовніших європейських прихильників України. Він формулював підтримку не як моральну моду, а як запобіжник більшої війни: якщо російські танки дійдуть до Києва, ризик світової ескалації різко зросте. Італія надсилала військову й цивільну допомогу — від техніки до генераторів для лікарень, — і міністр наголошував, що йдеться про товари й обладнання, а не про «перекази грошей пакетом». У серпні 2026-го він знову пояснював: будь-який новий пакет можливий лише після парламентського мандата й прозорої процедури.
Водночас Крозетто не малює війну лише в чорно-білих гаслах. Він говорив про гібридні операції, міграційний тиск як інструмент і про те, що Європа надто повільно відповідає на атаки проти інфраструктури. У 2023 році італійська розвідка, за його словами, повідомляла про нібито «нагороди» з боку структур, пов’язаних із Вагнером. Незалежно від деталей, сам факт показує, наскільки міністр оборони середньої європейської держави опинився в зоні прямого ризику.
Окремий кейс 2026 року — Федоров. Після відставки українського міністра Крозетто зателефонував йому наступного дня й запропонував роботу радника в Римі. Пізніше Федоров підтвердив роль радника з інновацій оборони: дрони, безпілотні системи, протиповітряна оборона, швидке впровадження технологій. Для Італії це спроба навчитися в країни, яка вже веде війну майбутнього. Для Москви — привід для грубих порівнянь. Для Києва — сигнал, що італійська підтримка не обмежується складами вчорашньої техніки.
На Близькому Сході лінія складніша. Крозетто підтримує формулу двох держав, безпеку Ізраїлю і водночас дедалі жорсткіше критикує гуманітарну катастрофу в Газі. Він розрізняє ХАМАС і цивільних палестинців, засуджував обстріли позицій UNIFIL, відправляв фрегат супроводжувати гуманітарну флотилію й говорив, що вигнання населення суперечить цінностям цивілізації. У 2026 році, на тлі загострення навколо Ірану, він відмовлявся віддавати італійські бази під наступальні операції поза чинними угодами й обережно коментував ризики ескалації. Це не «антиізраїльська» політика, а спроба не втратити автономію суджень у коаліції, де зовнішні пріоритети не завжди збігаються.
Особистий інсайт. За моїм досвідом читання італійської політики, Крозетто цікавий саме тим, що не грає роль «яструба на автопілоті». Він може вимагати більше снарядів для України й одночасно попереджати, що Європа не повинна перетворитися на ехо чужих рішень. Така подвійна оптика дратує і чисту правицю, і чисту лівицю — і саме тому він залишається зручним переговорником усередині уряду Мелоні.
Характер, родина і публічний голос
Особисте життя Крозетто давно стало частиною політичного портрета. Перший шлюб — із чеською волейболісткою Камілою; 1997 року народився син Алессандро. Другий шлюб — 4 липня 2015 року з Гаєю Сапонаро, уродженкою Апулії, яка вчилася в Лондоні, працювала в Гонконгу й Сіднеї, має дві економічні освіти та MBA. Разом у них двоє дітей — Кароль і Леон. Алессандро навчався в LUISS. Крозетто часто називає дружину «скелею, за яку можна вхопитися», і не приховує, що сім’я для нього важливіша за партійний календар — саме цим пояснював відставку 2019 року.
Племінник Джованні Крозетто пішов у політику тієї ж партії, став депутатом Європарламенту. Це породило розмови про «династію», хоча сам Гвідо наполягає на наставництві, а не на клані. У книзі 2025 року «Історії провінційного хлопця» (Piemme) він викладає не лише кар’єру, а й рани: смерть батька, конфлікт із дядьком за підприємство, дружбу з Едоардо Аньєллі, вечері з Серджо Маркйонне, закулісні розмови епохи Берлусконі. Книга коротка — близько 176 сторінок, — але важлива як автопортрет людини, яка не хоче виглядати виключно міністром у краватці.
Публічний стиль Крозетто різкий і розмовний. Він багато років вів один із найбільш цитованих акаунтів у X, писав «без сітки», сперечався з журналістами, визнавав помилки й не грав у мармурову велич. Це дає ефект щирості й водночас створює постійний ризик зайвої фрази. У нашій практиці спостереження за європейськими міністрами оборони такий стиль рідкісний: більшість ховається за протоколом. Крозетто, навпаки, залишає слід емоції — від гніву через втрати солдатів до майже батьківських дописів про дітей.
Зв’язок із 2026 роком тут прямий. У світі, де війна йде не лише на фронті, а й у стрічці новин, міністр, який вміє говорити людською мовою, отримує перевагу. Але та сама мова може загострити дипломатичний конфлікт. Коли Крозетто сперечається з генсеком НАТО про формулювання щодо баз або спростовує «російський слід» у вибуху на заводі боєприпасів, кожне слово читають у Москві, Вашингтоні й Берліні. Провінційний хлопець давно грає на великій шахівниці, і ціна помилки вже не локальна.
Міфи, критика і те, що часто плутають
Навколо Крозетто накопичилося кілька стійких спрощень. Перше: «він постфашист, бо FdI». Насправді його політична генеалогія — DC, потім FI/PdL, і лише потім співзаснування FdI як спроби розширити консервативний табір. Він публічно називає себе антифашистом і критикує фашистську символіку всередині правиці. Друге спрощення: «оборонний лобіст, який прийшов охороняти свої компанії». Конфлікт інтересів був реальною темою 2014–2022 років, коли він очолював AIAD і структуру Fincantieri–Leonardo. Саме тому після призначення міністром він демонстративно розірвав приватні зв’язки. Третє: «ідеолог Italexit». У ранні 2010-ті він справді жорстко критикував політику економії Монті й європейські фіскальні правила, але як міністр оборони 2020-х працює всередині НАТО й ЄС, а не за сценарієм виходу.
Критика зліва часто зосереджується на зростанні військових витрат і ризику мілітаризації бюджету. Критика справа — на його самостійності щодо Ізраїлю, Ірану чи тону розмов із союзниками. Окремий сюжет — трагедія у Віареджо та претензії родин загиблих, які влітку 2026-го публічно атакували міністра в іншому історичному контексті відповідальності бізнесу й держави. Такі епізоди показують, що для частини суспільства Крозетто лишається «людиною системи», навіть коли говорить мовою провінції.
Типова помилка аналітиків — оцінювати його лише за партійним брендом Мелоні. Крозетто часто виконує роль внутрішнього модератора: менше ідеології, більше угоди з промисловцями, генералами й європейськими колегами. Інша помилка — вважати його «технічним міністром». Він політичний гравець, який 2022 року навіть розглядався як можливий прем’єр правоцентристів. Третя — ігнорувати здоров’я й сімейний фактор. Людина з хронічними діагнозами й трьома дітьми інакше рахує ціну каденції, ніж партійний апарат, який мислить лише циклами виборів.
Міфи проти реальності. Міф: Крозетто — «тверда правиця MSI». Реальність: він вийшов із християнських демократів і сам відділяє себе від фашистської естетики. Міф: він лише лобіст зброярів. Реальність: галузевий досвід справді був, але після 2022 року публічно зафіксовано вихід із компаній. Міф: він противник Європи. Реальність: критик окремих фіскальних догм 2011–2012 років і водночас прихильник сильнішої європейської оборони в 2025–2026 роках.
Що змінюється у 2026 році і чому постать Крозетто важлива далі
2026 рік зробив міністра оборони Італії помітнішим за межі Рима. Війна в Україні триває, Європа сперечається про темпи переозброєння, США залишаються союзником і водночас джерелом політичної непередбачуваності. У цьому кліматі Крозетто просуває просту, майже цехову тезу: Італія не може дозволити собі армію «для параду». Потрібні боєприпаси, ППО, безпілотники, кораблі й люди, яких не соромно відправляти в місії.
Призначення Федорова — найяскравіший символ цього повороту. Італія намагається купити не лише техніку, а й темп мислення країни, яка вже пройшла кілька поколінь дронів за три-чотири роки. Паралельно Рим обережно нарощує присутність у зонах напруги — від допомоги Україні до дискусій про місії в Лівані чи захист персоналу в регіонах Перської затоки. Кожен такий крок вимагає парламентського прикриття. Крозетто це розуміє і повторює процедуру, наче мантру: спочатку мандат, потім корабель.
Для України постать італійського міністра має практичне значення. Він не романтизує Київ, але визнає, що український досвід змінив правила поля бою. Він не обіцяє італійських солдатів на кордоні, проте захищає логіку допомоги зброєю. Він свариться з Москвою словами, а з Брюсселем — цифрами кредитів. У нашій практиці саме такі фігури часто визначають, чи залишиться підтримка «політичним жестом», чи перетвориться на промислову кооперацію.
Для італійського виборця ставка інша. Крозетто втілює обіцянку, що права влада може бути державницькою, а не лише культурно-воєнною. Він говорить про повагу до праці, провінцію, родину й водночас підписує багаторічні оборонні програми. Якщо ця комбінація спрацює, FdI закріпить себе як партія влади, а не лише протесту. Якщо ні — його різкість і апетити бюджету стануть аргументом опозиції. У будь-якому разі ігнорувати цю біографію вже неможливо: хлопець із Марене стоїть на одному з найчутливіших перехресть європейської безпеки.
Зміни 2026. На порядку денному — не лише класичні танки й фрегати, а дрони, автономні системи й швидкий ремонт. Італія просить європейські оборонні кредити. Міністр відкрито сперечається всередині коаліції про те, як платити за безпеку. Український технологічний досвід уперше інституційно «вбудовують» у римське міністерство через радника з інновацій. Це вже не риторика солідарності, а спроба змінити виробничий цикл.
Джерела базових біографічних відомостей — офіційна сторінка Ministero della Difesa та енциклопедична довідка Treccani. Усе, що виходить за межі дат і посад, варто читати як політичний портрет, а не як святцеву ікону: Крозетто сам залишив достатньо слідів у книзі, інтерв’ю й публічних суперечках, щоб не потребувати лакування.
