«Україна засанкціонувала 72% цих підприємств, Сполучені Штати — 45%, Європейський Союз — 27%, а Велика Британія — лише 5%», — заявила в етері джерела старша аналітикиня Незалежної антикорупційної комісії (НАКО) Вікторія Вишнівська. Йдеться про компанії, які НАКО пов’язала з російською держкорпорацією «Ростех» і звірила зі списками різних юрисдикцій.
За її словами, комісія дослідила підприємства російського оборонно-промислового комплексу й верифікувала 482 компанії, пов’язані з «Ростехом». Саме цей перелік порівнювали з санкційними рішеннями України, США, ЄС і Великої Британії.
«Ми зробили великий огляд і серед ідентифікованих та верифікованих нами підприємств знайшли 482 компанії, що навіть не становить половини всього «Ростеху». Україна засанкціонувала 72% цих підприємств, Сполучені Штати — 45%, Європейський Союз — 27%, а Велика Британія — лише 5%. Ми також дивилися на Нову Зеландію, і її показники виявилися майже ідентичними до ЄС, хоча йдеться про різні підприємства»
Різниця, за поясненням аналітикині, пов’язана не лише з політичними рішеннями. Впливають відмінності санкційних режимів, юридичні вимоги та обмежені ресурси органів, які ведуть санкційну політику.
Доказова база і спроможність органів
Введення обмежень вона описала як складний і тривалий процес: потрібні докази, юридичне обґрунтування і значні людські ресурси. «Санкції — це не просто список компаній в Excel-файлі, який можна одразу передати урядам інших держав. Кожне підприємство потребує окремої доказової бази», — сказала Вишнівська.
«Якщо говорити про російський військово-промисловий комплекс загалом. То до нього в тій чи іншій формі залучені близько 10 тисяч підприємств. Від великих виробників озброєння до невеликих компаній, які постачають окремі компоненти чи мікроелектроніку. Очевидно, що охопити такий масштаб дуже складно», — додала вона. У санкційних органах різних країн працює відносно невелика кількість фахівців, і вони займаються не лише Росією, а й режимами щодо Ірану, порушень прав людини та інших питань.
«Над санкціями навіть у великих юрисдикціях можуть працювати лише десятки або близько сотні людей. І вони не займаються Україною 24 години на добу сім днів на тиждень. Тому іноді підприємства, які ми пропонуємо включити до санкційних списків, з’являються там через два або навіть три роки після подання. Це питання не лише політичної волі, а й операційної спроможності держав», — пояснила аналітикиня.
Практична вага обмежень, за її словами, залежить і від того, чи пов’язана компанія з економікою конкретної держави. «Якщо Велика Британія внесла до санкційних списків лише 5% підприємств «Ростеху» або взагалі не засанкціонувала окремі структури, це може означати різні речі. Або до них ще не дійшли, або не мають достатніх підстав, або ці компанії просто не мають жодних економічних зв’язків із британською юрисдикцією. І санкції були б переважно символічними. Санкційна система дуже складна й багаторівнева, тому простих відповідей тут немає», — зазначила Вишнівська.
Україна подає партнерам пропозиції щодо нових обмежень. «Наявність компанії чи фізичної особи в українських санкційних списках є важливим сигналом для міжнародного бізнесу. Компанії, які серйозно ставляться до комплаєнсу та перевірки контрагентів, враховують такі списки під час ухвалення рішень. Тому навіть якщо українські санкції не мають прямого фінансового впливу в інших юрисдикціях, вони створюють репутаційні ризики та можуть впливати на рішення бізнесу про співпрацю», — сказала старша аналітикиня НАКО.
