У вересні 2008 року президент Віктор Ющенко публічно назвав цифру, яка й досі задає масштаб проблеми: боєздатними тоді вважали 31 із 116 винищувачів Су-27 і МіГ-29, 10 із 24 бомбардувальників Су-24М і 8 із 36 штурмовиків Су-25. Це близько 30 відсотків спискового складу. Літаки України формально існували як парк, але літати й воювати могла лише частина машин.
Від цього розриву між «є на обліку» і «може піднятися» залежить, хто приймає рішення про ремонт, закупівлю й міжнародні поставки, і наскільки швидко змінюється захист повітряного простору. Послідовність етапів тут не риторика: пілота не можна навчити швидше за цикл підготовки, аеродром не відновити одним указом, а дозвіл на передачу чужого літака не замінює цех із запчастинами.
Нижче — як радянська спадщина стиснулася до вузького бойового ядра, що сталося з ним у 2022–2024 роках, як союзники ухвалювали рішення про F-16 і хто в українській владі підписує наступний крок.
1. Радянська спадщина та постсовітський стан авіації
Після 1991 року Україна успадкувала одну з найбільших груп радянської бойової авіації в Європі: сотні МіГ-29 і Су-27, фронтові Су-24 і Су-25, навчальні L-39, транспортні Іл-76 і Ан-26, а також стратегічні Ту-160, Ту-95МС і ракетоносці Ту-22М. Частина цього парку була зайвою для держави без глобальних завдань і без бюджету на пальне, льотні години й капітальний ремонт.
Стратегічну ланку згорнули політичним рішенням. За міжурядовою угодою 1999 року до Росії передали вісім Ту-160, три Ту-95МС і сотні крилатих ракет Х-55 — в рахунок газових розрахунків. Решту важких машин утилізували. На початку 2000-х зняли з озброєння МіГ-21, МіГ-23, МіГ-25 і Су-15. Експорт зайвих МіГ-29 і Су-27 дав валюту, але зменшив резерв планерів.
До 2014 року бойове ядро вже трималося на обмеженій кількості справних МіГ-29, Су-27, Су-24 і Су-25. Окупація Криму відібрала бази, частину техніки й інфраструктуру обслуговування. До 2022 року нові винищувачі серійно не закуповували: літаки України лишалися модернізованою радянською лінійкою з ресурсом, який треба було постійно продовжувати.
2. Повітряні сили України: склад перед повномасштабною війною
На кінець 2021 року довідник FlightGlobal оцінював активний бойовий парк так: 43 МіГ-29, 26 Су-27, 17 Су-25 і 12 Су-24. Інші оцінки на 24 лютого 2022 року говорили про близько 100–116 бойових машин, здатних піднятися. Розкид сам по собі був діагнозом: спискова й льотна чисельність не збігалися.
| Тип | Роль | Оцінка на кінець 2021 | Обмеження етапу |
|---|---|---|---|
| МіГ-29 | винищувач | близько 43 | дефіцит ракет і радіолокації |
| Су-27 | перехоплення / перевага в повітрі | близько 26 | дорогий ремонт, мало годин нальоту |
| Су-25 | штурмовик | близько 17 | уразливість від ППО малої дальності |
| Су-24М/МР | удар / розвідка | близько 12 | старіння планера, вузьке коло екіпажів |
| L-39 | навчання | десятки машин | не замінює бойовий тип |
Слабкість була не лише в кількості. Середній річний наліт пілота в окремі роки падав до півтора десятка годин, пізніше піднімався до близько 40 — проти 120–180 у країнах НАТО. Машинам було по 30 і більше років. Західної зброї під радянські підвіски майже не було. Навчально-тренувальні L-39 тримали школу, але не закривали нестачу боєздатних винищувачів.
На цьому етапі державі потрібні були три речі одночасно: живий ремонтний цикл, пальне й ракети, збережені аеродроми. Жодного з цих елементів не можна було «добудувати» після першого масованого удару.
3. Втрати та адаптація у 2022–2024 роках
З 24 лютого 2022 року літаки України опинилися під подвійним тиском: російська ППО збивала машини в повітрі, ракети й дрони били по стоянках. Відкриті візуально підтверджені підрахунки на 2025–2026 роки фіксують понад сто втрачених літаків фіксованої геометрії, зокрема десятки МіГ-29, Су-27, Су-25 і Су-24. Точна бойова чисельність офіційно не публікується; різні реєстри розходяться, бо частина знищених планерів могла вже не літати.
Перші місяці 2022-го тривали тижні критичної щільності втрат. Далі війна розтягнулася на роки: удари по аеродромах стали регулярними, тож машини роззосереджували, маскували, частіше піднімали для перехоплення крилатих ракет і дронів, рідше — для роботи над лінією зіткнення без прикриття. Су-24 почали застосовувати як носії крилатих ракет західного зразка, МіГ-29 і Су-27 — як носії протирадіолокаційних ракет і планерних бомб.
Щоб утримати цей етап, потрібні були укриття, обманні макети, ремонт «з коліс» і зміна тактики висоти. Дедлайну тут не існує: кожен новий удар по смузі відсуває наступний виліт. Етап втрат накладається на всі наступні — західні типи теж сідають на ті самі вразливі бази.
4. Міжнародна допомога: від рішень союзників до надходження
Запит на винищувачі четвертого покоління Київ ставив від перших місяців вторгнення. Рішення союзників ішло хвилями. У травні 2023 року адміністрація США дозволила навчання українських пілотів на F-16. 18 серпня 2023-го Вашингтон дав формальну згоду на реекспорт цих машин із третіх країн: без цього Нідерланди, Данія, Бельгія й Норвегія не могли передати американський тип.
Перша партія прибула наприкінці липня — на початку серпня 2024 року; 4 серпня президент Володимир Зеленський публічно показав машини з українськими позначками. Нідерланди завершили передачу обіцяних 24 літаків у травні 2025-го. Данія зобов’язалася передати 19. Бельгія спочатку говорила про 30 машин із горизонтом до 2028 року, пізніше — про збільшення пакета, але з розтягнутим графіком на другу половину десятиліття. Норвезькі шість одиниць застрягли на підготовці й комплектації.
Поширена помилка виглядає так: у новинах складають усі обіцяні бортові номери й отримують «майже сотню F-16 уже в строю». Закінчується це хибним очікуванням миттєвої зміни повітряної війни. Правильний рахунок — окремо обіцяне, окремо передане, окремо справне в конкретний день, окремо пілоти з допуском.
Передача F-16 схожа на купівлю вживаного автомобіля, ключі від якого все одно лежать у першого виробника: без його дозволу, без сервісної книжки й без складу запчастин машина не стає вашою повністю. Аналогія ламається там, де з’являється бойове застосування: цивільний сервіс не під обстрілом, а винищувач — так.
5. F-16 і новий стандарт ВПС
F-16 обрали не як «найкращий у світі», а як тип, якого в Європі багато, який уже знімають з озброєння на користь F-35 і під який є навчальна база. Він змінює стандарт озброєння, зв’язку й обслуговування: інші ракети, інші діагностичні процедури, інша логістика. Радянський і західний парки існують паралельно, а не замінюють один одного за одну зиму.
Станом на 2026 рік публічні оцінки переданих машин коливаються від трьох з половиною до близько чотирьох десятків, тоді як коаліція обіцяла близько 80 і більше з урахуванням бельгійського розширення. Боєготових у конкретний день може бути значно менше через брак агрегатів. Втрати F-16 підтверджені щонайменше з серпня 2024 року; перша катастрофа сталася 26 серпня 2024-го під час відбиття удару.
Навчання пілотів і техніків почалося ще до прибуття машин — у Данії, США та інших країнах коаліції — і триває місяцями після поставки. Без цього етапу літак лишається майном, а не бойовою одиницею. Французькі Mirage 2000-5F, перші з яких прибули на початку 2025 року, додають ще один стандарт обслуговування й не скасовують залежності від F-16.
6. Українське авіабудування: МіГ-29, ремонт і модернізація
Серійно нові винищувачі Україна не будує. Антонов закриває транспортну й спеціальну нішу, не лінію МіГ чи Су. Боєздатність радянського парку тримав ремонт. Головним майданчиком для МіГ-29 став Львівський державний авіаційно-ремонтний завод: капітальний ремонт, продовження ресурсу, модернізації МіГ-29МУ1 і МіГ-29МУ2 — навігація, дальність виявлення цілей, обмежена робота по землі.
Завод виконував і експортні замовлення, відпрацьовуючи технології на чужих машинах. 18 березня 2022 року по ньому вдарили ракетами. Це не зупинило ремонт повністю, але звузило темп. Запорізькі двигуни, кооперація «Укроборонпрому», Одеса й інші ремонтні потужності для Су-24 і Су-25 закривали свої типи. Модернізація штучна: місяці на одну машину, дефіцит комплектуючих, залежність від старих креслень і від того, чи вцілів конкретний цех.
На цьому етапі державі потрібен був не новий «український винищувач», а безперервний конвеєр відновлення. Строк міжремонтного ресурсу після капремонту МіГ-29 оцінювали у вісім років із можливістю продовження. Якщо цей цикл рветься, списковий парк знову перетворюється на статистику.
7. Хто стоїть за рішеннями про авіацію
Президент як Верховний Головнокомандувач визначає пріоритети допомоги, призначає й звільняє командувача Повітряних сил, ставить політичну рамку переговорів із союзниками. 30 серпня 2024 року після катастрофи F-16 звільнено Миколу Олещука; з 3 серпня 2025 року командувач — генерал-лейтенант Анатолій Кривоножко. Командувач відповідає за застосування, бази, підготовку екіпажів і збереження матчасті, але не підписує міжнародні контракти самотужки.
Міністр оборони формує оборонне замовлення, веде пакети допомоги й закупівлі. З 14 січня 2026 року міністерство очолює Михайло Федоров; до нього портфель тримали Денис Шмигаль і Рустем Умєров. Генеральний штаб і Головнокомандувач ЗСУ задають оперативні вимоги: скільки вильотів, які ракети, які аеродроми тримати в резерві. Кабінет Міністрів оформлює міжурядові угоди. Верховна Рада затверджує бюджет, у якому «захована» стаття на утримання авіації.
Реекспорт F-16 окремо залежить від уряду США як власника прав на тип. Європейські уряди — Нідерландів, Данії, Бельгії, Норвегії, Франції — вирішують, коли віддати конкретний борт і який пакет запчастин додати. Українська сторона не може «перескочити» цей ланцюг указом.
Часті запитання
Якими літаками володіла Україна до 2022 року і звідки вони взялися?
Основу дали Повітряні сили й ППО СРСР: МіГ-29, Су-27, Су-24, Су-25, L-39 і транспорт. Стратегічні Ту-160 і Ту-95МС здебільшого передали або знищили в 1990-х. Нових винищувачів власного серійного виробництва не з’явилося.
Скільки літаків втрачено в перші роки повномасштабної війни?
Відкриті візуально підтверджені реєстри говорять про понад сто літаків фіксованої геометрії з 2022 року, з піком у перший рік. Офіційної повної цифри немає. Частина уражених на землі машин могла вже бути нельотною.
Чому союзники так довго не давали F-16 і хто це вирішив?
США побоювалися ескалації й вичерпання власних резервів, тому спочатку дозволили лише навчання, а в серпні 2023-го — реекспорт. Фізично перші борти дісталися України влітку 2024-го. Рішення ухвалювали Білий дім разом із урядами країн-власників машин.
Чи могла Україна сама ремонтувати парк?
Так, у межах капремонту й обмеженої модернізації МіГ-29 і частини Су. Львівський завод залишався ключовим для «мігів». Побудувати новий винищувач замість втраченого вітчизняна промисловість не могла.
Хто в Києві відповідає за розвиток бойової авіації?
Політичне рішення — за президентом і міністром оборони, бойове застосування — за командувачем Повітряних сил і Генштабом, гроші — за бюджетом, який голосує Рада. Міжнародна матчасть додатково залежить від дозволу країни-виробника.
Де етапи накладаються і на що дивитися в графіку
Ремонт радянських машин іде паралельно з прийомом F-16 і Mirage. Навчання пілотів починається раніше за поставку й не закінчується в день прибуття. Бельгійський графік розтягнутий до кінця десятиліття, тож «повний перехід на західний тип» не є подією 2026 року. Затримка запчастин обнулює виграш від додаткового бортового номера.
Щоб не збитися з реальної картини, варто тримати окремо чотири рядки: обіцяно союзниками; передано Україні; допущено до польотів; піднято в конкретну добу. Плутанина цих рядків і є головним збоєм графіка в публічній дискусії.
Що робити далі
Якщо відстежуєте рішення влади — перевіряйте не анонс «коаліції винищувачів», а звіти міністерства оборони й указ про призначення командувача Повітряних сил: зміна прізвища на цій посаді означає зміну відповідального за збереження парку. Горизонт такого перегляду — кожне кадрове рішення й кожен оборонний бюджет.
Якщо працюєте з тендерами й кошторисами — дивіться статті на ремонт авіатехніки та на утримання баз, а не лише рядок «закупівля озброєння». Зміна одного рядка логістики часто дорожча за гучний тип літака.
Якщо оцінюєте ризик для конкретного регіону — орієнтуйтеся на удари по аеродромах і на те, чи з’являються укриття, а не на кількість бортів у міжнародних заявах. Цикл від удару по смузі до відновлення вильотів вимірюється днями й тижнями, не роками програми F-16.
